Що подарувати дитині на свята: 7 книжок, які не припадуть пилом на полиці
18/12/2025
Коментарів немає
Брехня — найчастіший гріх, у якому діти каються на сповіді. Ми, батьки, теж часто говоримо неправду, але знаходимо для себе різні виправдання. Наприклад, називаємо це «брехнею заради порятунку» і нібито обманюємо лише для того, щоб убезпечити іншу людину, зокрема власну дитину. Водночас ми дуже не любимо дитячу брехню і часто навіть не уявляємо, чому наші діти говорять неправду.
Дитяча брехня найбільше дратує батьків, а іноді навіть доводить їх до гніву. Ось що часто можна почути в розмовах із батьками: «Я можу все пробачити й прийняти, але тільки не брехню», «брехня просто виводить мене з себе», «я не дозволяю своїй дитині говорити неправду», «я попросив сина говорити мені лише правду, але він продовжує брехати».
Ба більше, віруючим батькам добре відомі десять заповідей, тому дитяча брехня може стати для них особливо серйозною проблемою.
Надзвичайно важливо з’ясувати причини дитячої брехні. Перш ніж сварити чи карати дитину, батькам варто спочатку зрозуміти, що саме спонукало її збрехати.
Іноді те, що дорослі поспішно називають брехнею, насправді нею не є. Буває, що діти дошкільного віку розповідають щось, схоже на неправду, але насправді такі історії можна назвати лише неправильним використанням фантазії.
У цьому віці дитяча фантазія бурхливо розвивається, а діти ще не вміють чітко розмежовувати реальне та вигадане. Вони вигадують різні історії, додають до своїх розповідей про реальні події якісь нереальні деталі.
Батьки можуть запитати дитину, як минув день у дитячому садочку, і почути у відповідь щось зовсім далеке від дійсності — наприклад, про рожевого слона, який приходив до них у гості й катав усіх дітей на спині, або про маленьких чоловічків, які живуть у коморі.
Дитячі фантазії — це не брехня у звичному розумінні цього слова. У фантазії немає тієї моральної ваги, яка є в брехні, коли дитина свідомо — а саме це ми й називаємо брехнею — приховує правду або її частину.
Тож сьогодні ми поговоримо про три можливі причини брехні у дітей молодшого шкільного віку та підлітків.
Перша й найважливіша причина дитячої брехні криється у стосунках між дорослими та дітьми, які не дозволяють дитині говорити правду.
Зазвичай діти брешуть, щоб приховати різні неприємні події, проблеми, шкоду, яку вони завдали, пустощі або порушення дисципліни.
Дитина часто боїться сказати правду, і за цим зазвичай стоїть ціла низка обставин.
По-перше, це відбувається тоді, коли вона знає, що за проступком послідує надто суворе, непропорційне покарання.
А по-друге, тому, що дитина вже має власний досвід і знає: дорослі просто поспішать її покарати, навіть не намагаючись спочатку зрозуміти причину проступку. Тобто йдеться про недостатнє розуміння дитини з боку дорослих.
У будь-якому разі, якою б не була причина, діти, які відмовляються говорити правду, знають: сказати правду їм не під силу. Дитина не може витримати того, що відбувається після зізнання, і тому намагається захистити себе за допомогою брехні.
Ще одна велика проблема полягає в тому, що іноді один із батьків домовляється з дитиною приховувати частину правди й брехати іншому з батьків. Наприклад, щоб приховати погану поведінку дитини в школі, погані оцінки або будь-яку іншу повсякденну «маленьку брехню».
Причиною такої поведінки батьків може бути страх, що, наприклад, якщо батько дізнається про пустощі, помилку чи інший проступок сина або доньки, він почне кричати й нібито створить погану атмосферу в домі.
Здавалося б, нічого страшного. Але сам факт такого приховування правди в сім’ї свідчить про те, що між подружжям існує напруження у стосунках і що вони не можуть — або не хочуть — психологічно зблизитися одне з одним і вирішити певні питання свого спільного життя.
Таким чином, проблеми, які виникають між подружжям, трансформуються й постають зовсім в іншому вигляді — нібито як проблеми, з якими батьки стикаються у спілкуванні зі своїми дітьми.
Іншими словами, погані стосунки між подружжям можуть бути однією з причин, через які діти говорять неправду.
Друга причина, через яку діти починають брехати, — моральний досвід, який вони переймають від батьків.
Діти досить швидко починають розуміти, які цінності важливі для їхніх батьків, наскільки гнучкою є їхня совість, і наслідувати їх.
Іноді батьки кажуть дитині:
«Нічого страшного не сталося, любий, що тобі не хотілося йти до школи або ти проспав і пропустив сьогодні уроки. Не переживай, ми знайдемо довідку від лікаря».
Або:
«Ти вчора так загрався, що не вивчив як слід уроки. Ну що ж, я домовлюся з учителькою, скажу їй, що вчора ти погано почувався і не міг займатися. Не хвилюйся!»
Причинами такої поведінки батьків можуть бути і надто гнучка совість, і надмірна опіка над дітьми.
Як часто дорослі надто сильно переживають за дітей, не дають їм на власному досвіді відчути наслідки ліні, неорганізованості та необачності, а отже, не дозволяють їм ставати відповідальними людьми.
Крім того, таке батьківське ставлення до самої брехні негативно впливає на моральний розвиток дітей.
Якщо ми, батьки, дозволяємо собі говорити неправду навіть у дрібницях повсякденного життя або легко щось обіцяємо, а потім не виконуємо своїх обіцянок, не варто сварити за брехню наших дітей — вони не винні!
Адже коли брехня є для батьків чимось незначним, вона стає такою ж неважливою і для дитини, яка за своєю природою схильна наслідувати батьків.
І не варто виправдовувати себе й тішити думкою, ніби ми, дорослі, маємо набагато вагоміші причини для неправди, ніж діти.
В очах дитини її власна брехня так само важлива й неминуча. Діти не брешуть заради жарту, якщо, звичайно, не йдеться про звичайний розіграш.
Якщо наші діти говорять неправду, то роблять це з дуже серйозною метою — наприклад, щоб убезпечити себе від надмірного або несправедливого покарання.
Але часто батьки підлітків опиняються в розгубленості:
«До цього часу в нас усе було добре. Ми разом із дитиною обговорювали всі проблеми й спільно їх вирішували, були близькими друзями й ніколи не карали дитину. Але в якийсь момент вона почала щось від нас приховувати й брехати нам».
Батькам абсолютно незрозуміло, навіщо підлітки брешуть, особливо коли вони знають, що після правди не буде жодного покарання.
Причини такої «дивної» поведінки підлітків криються в змінах, які відбуваються з людиною у підлітковому віці.
Одна з них полягає в тому, що підліток починає шукати власну особистісну ідентичність, хоче стати незалежним від батьків — передусім у психологічному плані.
Підліток намагається усвідомити всі зміни, які з ним відбуваються, прагне зрозуміти себе нового й усвідомити, що він уже не та дитина, яка робить те — або вірить у те, — чого хочуть батьки.
І якщо в дитинстві у підлітка були тісні стосунки з батьками, коли він розповідав їм усе, то в підлітковому віці результатом прагнення до незалежності стане бажання сформувати власний особистий простір.
Причому це відбувається і в прямому сенсі — наприклад, підліток починає частіше зачиняти двері своєї кімнати, — і в переносному, коли наша доросла дитина намагається приховати від нас певні моменти свого життя.
І робить вона це навіть не тому, що відбувається щось ганебне, а тому, що підлітку необхідно мати щось своє, особисте, недоступне для поглядів і контролю дорослих.
Мабуть, саме цю обставину можна назвати третьою причиною дитячої та підліткової брехні.
Батькам необхідно це зрозуміти й прийняти зміни, які відбулися з їхньою дитиною, що подорослішала.
Якщо вони делікатно ставитимуться до особистого простору, який формується у сина чи доньки, то зможуть залишитися друзями зі своїми дітьми на все життя.
Батькам важливо зрозуміти: коли дитина говорить неправду, вона таким чином про щось нас, дорослих, просить.
Нам потрібно лише добре пошукати й зрозуміти, про що саме вона просить.
Якщо ми, батьки, знатимемо психологічні потреби дітей і підлітків, це дозволить нам самим змінитися, зовсім інакше поставитися до дитячої брехні та допомогти своїм дітям.
